Віртуальна книжкова виставка: «Цей цікавий світ тварин…»

Усі різні, усі рівні. Про це знають, здавалося б, і діти, і дорослі. Знають, але чомусь дуже часто забувають. Так само забувають і те, що, крім людей, на планеті повно інших повноправних мешканців, які часто-густо страждають і потерпають через нашу необережність, необізнаність і байдужість. Аби бодай трошечки відновити справедливість, пропоную переглянути віртуальну виставку найцікавіших дитячих книжок, здатних не просто відчинити двері до таємничого й дивовижного світу природи та розповісти про тварин, але й переконати у тому, що усі вони – великі та маленькі, повзкі та слизькі, волохаті та хвостаті, вухаті та зубаті – заслуговують на нашу любов та повагу, а деякі з них буквально потребують допомоги.

  

СВЯТО ВЕЛИКОДНЯ. НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ

       Приютівська бібліотека-філія запропонувала увазі користувачів, віртуальну виставку: «СВЯТО ВЕЛИКОДНЯ. НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ».         Це  і  книжкові видання, які допоможуть підготуватися до найвеличнішого свята – Христового Воскресення, а також розкажуть про його релігійний сенс, символіку, українські звичаї та обряди, пов’язані з Великоднім циклом. За допомогою цих книг ви дізнаєтеся, як традиційно в Україні готувалися до Великого посту і як саме постили, які особливості великопісних та пасхальних богослужінь.  А ще зможете навчитися великодніх пісень, веснянок та віршів і розписати писанку, приготувати смачні святкові страви, та довідатися багато іншого. А вишивка, вона прийшла до нас із сивої давнини. Вона прикрашає рушники, скатертини, сорочки, обруси. Вишиті писанки — це подвійний обереговий символ, що поєднує в собі українську писанку (символ сонця і життя). Предки передали нам своє чудове ремесло. Воно є окрасою багатьох наших оберегів. Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

  Сподіваюсь, що ця віртуальна виставка  стане  у пригоді всім кому цікаво знати звичаї українського народу.

#Я бібліотекар (челендж)

Легенда про бібліотекаря.

    Було у батька три сини. Перед смертю він подарував кожному по книзі і звелів розпорядитися подарунком як хто захоче і, розпорядившись, посадити на могилі батька по жолудю.

   Поховали батька. Як він сказав, так і зробили. Старший син продав свою книгу і купив щось потрібне для господарства. Середній поставив на видне місце,як пам'ять про батька. А молодший взяв свою книгу і пішов до людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав почитати батькову книгу або читав і розповідав сам. І люди були дуже вдячні юнакові, годували його, давали притулок на ніч. А коли бували у його селі, то обов’язково відвідували могилу його батька і дякували за хорошого сина, який за допомогою розумної книги подарував їм багато гарних думок і зробив добрішими їхні серця.

    Пройшов час. Жолудь старшого сина згнив і пропав,середнього сина – дав кволий росток, який пожовтів і засох. А з жолудя молодшого сина почав рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни, пішов угору, розкинув назустріч небу і хмарам свої могутні гілки.

      Багато весен і зим сплило по річці часу. Люди забули імена синів того батька. Але мудре насіння знань з мудрої батьківської книги дало міцні ростки. Ті знання передавалися з покоління в покоління, збагачувалися новими. Давно змінилося одне покоління іншим і тільки вічнозеленим залишається той дуб.

    Така легенда - легенда про юнака-бібліотекаря, який приніс людям знання. Його справа стала безсмертною.

Хочеться,  щоб кожен , хто читає це, задумався над тим, яку роль в його житті відіграла – Книга! Бібліотека! Бібліотекар!

#Бібліотечна музична вітальня: «Пісня батьківського краю»

   Із прапрадідівських часів до нас прийшли пісні… Багато століть лунають вони над нашою землею, як живий голос далеких предків. Скільки пісенних скарбів зберегла пам’ять українського народу, пронесла їх через криваві січі, життєві завірюхи. Здається, що всю щедрість обдарування, всю красу і благородство душі, всю ніжність і ласку, весь високий і гордий політ думки виражає саме пісня.    

     Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця, підносити настрій, окрилювати бажання, надихати у праці, овіювати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевні болі, множити сили в боротьбі. Без народної пісні взагалі немислиме повнокровне духовне життя трудової людини. До пісні звертаються колективно і поодинці, і в будень, і в свято, старі й молоді. Звертаються при найрізноманітніших життєвих нагодах і душевних зворушеннях.

   Сила пісні – невичерпна. Ще древні елліни створили надзвичайної поетичності міф про співака Орфея, який своїми піснями приборкував диких звірів, змушував рухатись дерева і скелі. Про силу пісні можна сказати й легендою нашого народу про живу воду, котра дарує людям безсмертя. Пісні і є та жива вода.

   Тож запрошую Вас шановні друзі у Приютівську бібліотечну музичну вітальню з вокальним колективом : «Надія», Цукрозаводського Будинку культури.